Отож, розмовляю із незмінним директо­ром всіх фестивалів естрадно-спортивного танцю на Івано-Франківщині Леоніллою Жодік. Тому не дивно, що перше моє запитання про її захоплення танцем.

—Танцювала з дитинства, а з 7-го класу в палаці піонерів м.Івано-Франківська займала­ся в першому гуртку бального танцю, потім в інституті нафти і газу, в якому здобувала вищу освіту. І навіть коли працювала на інженерній посаді, а саме художником-конструктором, не переставала займатися цим улюбленим занят­тям. Потім так розпорядилося життя, що роз­почала свою нову діяльність уже не як танцю­ристка, а як керівник гуртка бального танцю в педагогічному інституті.

—Але ж мова йде про естрадно-спор­тивний танець?

—Так, саме тоді завідуюча кафедрою фі­зичного виховання цього вузу Алла Георгіївна Іщенко ( я ще займалася художньою гімнасти­кою) запропонувала мені поїхати на семінар до Києва, до речі, перший семінар з ритміч­ної гімнастики (тоді так називалася аеробіка). Проводився він на олімпійській базі в Конча-Заспі.

З того часу я "захворіла" саме цим видом спорту, Але не так спорту, як можливістю по­єднати його з танцювальним мистецтвом, Приїхавши зі столиці, першою в Івано-Фран­ківську почала працювати в напрямку танцю­вальної аеробіки. На базі педінституту та ін­ституту нафти і газу створила перші команди з аеробіки. Це був 1984 рік